11 Міжнародна група науковців отримала унікальну можливість дослідити рідкісного лопатозубого дзьобатого кита, який раніше ніколи не спостерігався живим у дикій природі, що дозволило зробити низку важливих відкриттів про цей загадковий глибоководний вид.
Незвичайна знахідка та культурний контекст дослідження
Надзвичайна наукова подія відбулася в липні 2024 року. На узбережжя Отаго в Новій Зеландії прибило тіло дорослого самця лопатозубого дзьобатого кита. Це був перший випадок, коли науковці отримали змогу дослідити нещодавно померлий екземпляр цього невловимого виду. Тварина розміром приблизно з дельфіна впродовж всієї історії людства успішно уникала контактів з людьми.
Дослідження проводилося за особливих умов. Александр Верт, біолог з Гемпден-Сіднейського коледжу у Вірджинії, приєднався до міжнародної команди вчених. Наукова робота відбувалася під керівництвом експертів із культури корінних народів маорі в Аотеароа (Нова Зеландія).
Процес дослідження був обмежений культурними міркуваннями. Маорі вважають китів своїми родичами та ставляться до них з великою пошаною. “Ці п’ять днів були насиченими, ми починали о сьомій ранку і працювали до обіду. А вечорами ми говорили про те, що знайшли”, – розповідає Верт про інтенсивну наукову роботу.
Біологічні особливості глибоководного мешканця
Дзьобаті кити залишаються загадкою для науковців через їхній спосіб життя. “Це живі підводні човни”, – образно характеризує їх Верт. Ці тварини здатні пірнати на глибину до 2,9 кілометра, хоча зазвичай занурюються на близько 800 метрів і залишаються там годинами.
Середовище проживання лопатозубих китів надзвичайно суворе. “Ці істоти занурюються в цю чорнильно-чорну смерть, де темно 24 години на добу 7 днів на тиждень”, – описує Верт глибоководне середовище. Дослідники виявили, що для виживання в таких екстремальних умовах кити мають особливі адаптації.
Тіло лопатозубого кита містить значну кількість воскових ефірів. Ці сполуки знаходяться в підшкірному жирі тварини та забезпечують енергією під час глибоких занурень. Також вони допомагають витримувати екстремальний холод глибоководдя. Характерний дзьоб надає тварині гідродинамічності під час полювання на кальмарів та рибу.
Унікальні анатомічні особливості та причини загибелі
Лопатозубі дзьобаті кити мають унікальні анатомічні риси. Самці цього виду відрізняються великим іклом посередині щелепи та характерною лопатоподібною формою зубів. Шлунок досліджуваного кита містив близько дванадцяти камер, що значно більше, ніж у більшості ссавців.
Науковці відзначають, що ці кити – справжні довгожителі. Тривалість їхнього життя може сягати 80 років, що порівнянно з людською. Середовище існування лопатозубих китів обмежене глибоководними ділянками океану. Наразі достеменно невідомо, чи зустрічається цей вид поза межами Нової Зеландії.
Причина загибелі дослідженого екземпляра залишається нез’ясованою. Тварина була в доброму стані здоров’я, не мала ознак виснаження чи хвороб. Проте науковці виявили зламаний зуб і пошкоджену щелепу. Існує кілька гіпотез щодо цих травм. Можливо, вони виникли внаслідок зіткнення двох самців під час боротьби за самицю чи територію. Також не виключене зіткнення з судном.
Для вчених ця знахідка має неоціненне значення. “Тільки подумати, що ми живемо в океані, а цей вид живе в океані, і ми навіть не знали про це”, – зауважує Верт, підкреслюючи, як багато ще належить дізнатися про загадкових мешканців морських глибин.
