11 Революційне дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, кидає виклик усталеному уявленню про те, що непташині динозаври поступово вимирали ще до катастрофічного падіння астероїда 66 мільйонів років тому, пропонуючи новий погляд на одну з найбільших загадок палеонтології.
Переосмислення викопного літопису
Більше століття традиційна інтерпретація скам’янілостей підтримувала ідею, що динозаври процвітали, потім поступово занепадали, і зрештою зникли внаслідок астероїдного удару. Згідно з цим уявленням, астероїд, що впав біля півострова Юкатан (формація Чиксулуб), став лише “останнім цвяхом у труну” для груп тварин, які вже були на шляху до вимирання.
Однак нове дослідження під керівництвом Крістофера Діна з Університетського коледжу Лондона суттєво змінює цю парадигму. Використовуючи потужний метод байєсівського моделювання заселеності, запозичений з екології, дослідники переглянули інтерпретацію наявних палеонтологічних даних.
“Це було предметом дискусій протягом більше 30 років – чи були динозаври приречені і вже були на шляху до вимирання до того, як впав астероїд?” – зазначає Дін. “Ми проаналізували скам’янілості і виявили, що якість скам’янілостей чотирьох груп динозаврів погіршується протягом останніх шести мільйонів років перед падінням астероїда. Ймовірність знайти скам’янілості динозаврів зменшується, в той час як ймовірність того, що динозаври жили на цих територіях в той час, залишається стабільною.”
Методологія та масштаб дослідження
Дослідники проаналізували близько 8000 викопних зразків з Північної Америки, зосередившись на чотирьох ключових родинах динозаврів: булавохвостих Ankylosauridae, рогатих Ceratopsidae (до яких належить трицератопс), качкодзьобих Hadrosauridae і тиранозавридах Tyrannosauridae.
На перший погляд, необроблені дані підтверджували традиційну теорію: різноманітність динозаврів досягла піку близько 76 мільйонів років тому, а потім почала зменшуватися. До моменту падіння астероїда кількість збережених скам’янілостей значно скоротилася.
Однак дослідники пішли далі простого підрахунку скам’янілостей і застосували складні моделі для врахування нерівномірності викопного літопису. Вони використовували методи моделювання заселеності, які оцінюють імовірність того, що вид був присутній, але не виявлений у викопних рештках.
Цей підхід дозволив оцінити, як різні геологічні умови в часі та просторі впливали на ймовірність скам’яніння та виявлення решток динозаврів.
Геологічні фактори та упередженість відслонень
Дослідження виявило, що період безпосередньо перед вимиранням – Маастрихтський вік (72,1-66 мільйонів років тому) – був геологічно несприятливим для збереження скам’янілостей.
У цей час Північна Америка зазнала значних геологічних змін. Західне внутрішнє море, яке раніше розділяло континент, відступало, а Скелясті гори підіймалися. Ці процеси суттєво вплинули на річкові системи та схеми осадонакопичення – ключові фактори, що визначають, чи перетвориться мертвий динозавр на скам’янілість.
Такі геологічні зміни призвели до того, що дослідники називають “упередженістю відслонень”. Породи Маастрихтського віку часто поховані під рослинністю або еродовані, що ускладнює пошук і розкопки скам’янілостей, незалежно від того, скільки динозаврів жило в той час.
“Зміни торкнулися гірських порід, а не самих рептилій”, – підкреслюють автори дослідження. Наприклад, гадрозаври та анкілозаври, здавалося, зникли з багатьох регіонів. Але модель показала, що ймовірність їхньої присутності в цих регіонах залишалася стабільною або навіть зростала.
Нова інтерпретація вимирання динозаврів
На основі моделювання дослідники дійшли висновку, що непташині динозаври не демонстрували ознак біологічного занепаду перед падінням астероїда. Вони не виявили свідчень екологічного стресу, втрати середовища існування або скорочення ареалів, які зазвичай передують масовому вимиранню.
“Якби не цей астероїд, вони все ще могли б ділити цю планету з ссавцями, ящірками та їхніми вцілілими нащадками – птахами”, – стверджує співавтор дослідження Альфіо Алессандро К’яренца з Університетського коледжу Лондону.
Це відкриття кардинально змінює наше розуміння одного з найдраматичніших моментів в історії життя на Землі. Астероїд не був “останнім ударом” для вже приречених видів – він був несподіваною і катастрофічною подією, що перервала розвиток цілком життєздатних груп тварин.
Вплив сучасних умов на інтерпретацію минулого
Дослідження також підкреслює, як сучасні умови впливають на наше сприйняття викопного літопису. Сучасний ґрунтовий покрив, наявність лісів, полів і навіть доріг визначають, які ділянки досліджують палеонтологи.
Дослідники врахували додаткові змінні, такі як кількість опадів і відстань від доріг, щоб показати, як нинішні умови – поряд із геологічними – можуть формувати наше розуміння далекого минулого.
Навіть найкраще вивчені місця знахідок динозаврів, такі як Парк динозаврів в Альберті (Канада), можуть створювати викривлене уявлення. Ці зони діють як “гарячі точки”, маскуючи відсутність скам’янілостей у погано збережених або важкодоступних регіонах.
Висновки та перспективи
Нове дослідження переосмислює одне з найважливіших вимирань в історії Землі. Воно демонструє, що скам’янілості – це не просто дзеркало минулого, а складна мозаїка, сформована геологічними процесами, особливостями збереження та випадковістю.
Результати дослідження суттєво впливають на наше розуміння еволюційної історії та природи масових вимирань. Якби астероїд не зіткнувся із Землею, ми, найімовірніше, жили б у світі, де динозаври все ще панують, а ссавці відіграють другорядну роль.
Це дослідження нагадує, що наше бачення минулого завжди обмежене доступними даними та методами їх інтерпретації. З розвитком більш складних аналітичних інструментів і міждисциплінарних підходів ми продовжуємо уточнювати наше розуміння життя, що існувало мільйони років тому.
Ця робота також підкреслює важливість врахування упередженості викопного літопису при реконструкції історії життя на Землі. Відсутність скам’янілостей не завжди означає відсутність організмів – інколи це просто відображає особливості процесів скам’яніння та збереження.
