15 Міжнародна група геологів встановила довгоочікуваний зв’язок між найбільшою вулканічною платформою Землі та підводним гірським ланцюгом у південній частині Тихого океану, що дозволяє переосмислити історію формування цього океанічного басейну.
Дослідники з Університету Меріленда та Гавайського університету здійснили значний прорив у розумінні вулканічної історії Тихого океану. Їхня праця, опублікована в журналі Nature, розкриває походження масивного плато Онтонг-Джава. Це відкриття пропонує новий погляд на вулканічну активність, що формувала басейн Тихого океану протягом мільйонів років.
Вчені довели, що одна й та сама підводна гаряча точка відповідальна за створення як ланцюга підводних вулканів у південній частині Тихого океану, так і плато Онтонг-Джава. Вал Фінлейсон, асистент кафедри геології Університету Меріленда, пояснює значення відкриття: “До цього часу ми мали надзвичайно роз’єднану картину Тихого океану та його вулканів, але вперше ми змогли встановити чіткий зв’язок між молодими південними і старими західними вулканічними системами”.
Методологія дослідження
Десятиліттями науковці намагалися з’ясувати зв’язок між гарячою точкою Луїсвілль та підводним гірським ланцюгом. Особливий інтерес викликало 120-мільйонне плато Онтонг-Джава – найбільша вулканічна платформа на Землі. Попередні моделі руху морського дна не могли переконливо пояснити цей зв’язок.
Головною перешкодою для дослідників було те, що значна частина фізичних доказів зникла. “Значна частина фізичних доказів зв’язку між Луїсвіллем і Онтонг-Джавою зникла, тому що частина траси гарячої точки Луїсвілль була занурена або виштовхнута під тектонічні плити”, – пояснює Фінлейсон. Команді довелося шукати зразки з глибоко занурених вулканів, щоб знайти докази, які сягають десятків мільйонів років.
Прорив відбувся, коли дослідники виявили серію підводних гір поблизу Самоа, які виявилися набагато старішими, ніж очікувалося. Аналіз віку та хімічного складу стародавніх зразків гірських порід дозволив встановити, що ці гори були частиною значно старішого сегменту вулканічного треку Луїсвілля.
Інтерпретація результатів
Фінлейсон використовує метафору слідів для пояснення своїх знахідок: “Ми можемо відстежувати ці “сліди” у часі та просторі. Сліди поступово старішають, коли ви віддаляєтеся від активної гарячої точки, подібно до того, як ваші власні сліди стираються на піску, коли ви ходите”. Такий підхід дозволив команді переглянути існуючі моделі руху тектонічних плит Тихого океану.
Гарячі точки – це області, де гарячий та хімічно відмінний матеріал з глибин Землі піднімається до поверхні, створюючи вулкани. Коли земна кора рухається над такими гарячими точками, утворюються вулканічні треки. Розуміння цих процесів критично важливе для реконструкції геологічної історії регіону.
Нове дослідження дозволило створити більш точну модель руху морського дна Тихого океану протягом мільйонів років. Це має особливе значення, оскільки багато тихоокеанських острівних держав розташовані на вершинах вулканічних платформ та підводних вулканічних ланцюгів.
Команда Фінлейсон планує застосувати свої вдосконалені моделі для кращого розуміння інших давніх вулканічних об’єктів. Їхня робота може сприяти глибшому розумінню самих основ острівних країн Тихого океану. “Ми розгадали одну таємницю, але є ще незліченна кількість інших, які чекають на розгадку”, – підсумовує дослідниця.
Це відкриття пропонує більш точну історію вулканічної активності Тихого океану та допомагає краще зрозуміти динаміку й стиль вулканізму в регіоні. Подальші дослідження в цьому напрямку можуть розширити наше розуміння не лише Тихоокеанського регіону, але й геологічної еволюції всієї планети.
