9 
Марк Карні прагне зменшити регіональне напруження через діалог та економічні стимули
Наприкінці минулого місяця в Канаді відбулися парламентські вибори, перемогу на яких здобула Ліберальна партія на чолі з колишнім фінансистом Марком Карні. Його несподіваний тріумф уже має далекосяжні наслідки, й один із найтривожніших – посилення сепаратистських настроїв у західних регіонах країни, зокрема в енергоресурсній Альберті.
Фото: Jason Hafso
ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ КАНАДИ
Хоча в Канаді діє понад півтора десятка федеральних партій, реальна боротьба за владу вже більш ніж сто років точиться між двома: Ліберальною партією та Консервативною. Їх підтримка має чітке географічне розмежування: східні провінції та великі міста – за лібералів, західні регіони та сільська місцевість – за консерваторів.
Вибори 2025 року це лише підтвердили. У багатій на нафту й газ провінції Альберта з 37 федеральних округів консерватори здобули перемогу в 34. У сусідньому Саскачевані – у 13 округах із 14. Натомість на східному узбережжі Канади ситуація протилежна: на Острові Принца Едварда ліберали виграли в усіх округах, а в Новій Шотландії – у 10 з 11. Така ситуація формує глибоке відчуття політичної маргіналізації серед мешканців заходу, які впевнені, що їх голос не має впливу на національну політику, попри економічну значущість регіону.
Фото: Bank of Canada
ЕКОНОМІКА ЯК ДЖЕРЕЛО РОЗДРАТУВАННЯ
У центрі конфлікту – енергетика, адже Альберта та Саскачеван – серце нафтогазової промисловості Канади. Упродовж останніх десяти років, коли при владі перебували ліберали на чолі з Джастіном Трюдо, ця галузь зазнавала значного тиску від федерального уряду. Введення податку на викиди вуглецю, підвищення екологічних стандартів, заборона танкерів у деяких портах і заморожування нових трубопроводів спричинили глибоке невдоволення серед місцевого населення.
Для багатьох в Альберті ці кроки сприймалися не як екологічна відповідальність, а як пряме втручання у регіональний добробут і стиль життя. На тлі періоду низьких цін на нафту й посилення федерального втручання у соціальну сферу відчуження західних провінцій лише поглибилося.
Загалом сепаратистські ідеї в Альберті не нові – вони час від часу з’являлися ще з 1980-х років. Але нинішня політична динаміка спричинила новий сплеск активності. За кілька тижнів після виборів Республіканська партія Альберти, яка виступає за незалежність провінції, подвоїла кількість своїх членів. У соцмережах дедалі частіше лунають заклики до Wexit, тобто відділення західної Канади.
Фото: Jen Gerson
Оливи до вогню долила премʼєр-міністерка Альберта Даніель Сміт, яка наступного ж дня після оприлюднення результатів виборів оголосила про плани суттєво зменшити кількість підписів, необхідних для ініціювання провінційного референдуму. Хоча вона виступила проти відділення, але дала зрозуміти: якщо федеральний уряд не змінить курсу, то «рішення ухвалюватимуть альбертійці».
«Ми не просимо про особливе ставлення або подачки. Ми лише хочемо вільно розвиватися та експортувати неймовірне багатство наявних у нас ресурсів. Прагнемо свободи в забезпеченні охорони здоровʼя, наданні освіти й інших потрібних людям соціальних послуг, навіть якщо вони відрізнятимуться від того, як думає Оттава», – заявила Сміт. Попри запевнення у вірності Канаді, сам факт розмови про можливу незалежність уже створює політичну напругу.
ШАНТАЖ ЧИ СЕРЙОЗНИЙ НАМІР?
Усе ж більшість експертів схильні вважати, що дії прем’єрки Альберти – радше елемент політичного тиску, ніж реальний план виходу з федерації. Справді, для відділення Альберта стикається з низкою майже непереборних перешкод.
По-перше, провінція не має ключових інституцій державного суверенітету. Податкову систему, прикордонну охорону, валютну політику – усе це забезпечує федеральний уряд.
Даніель Сміт. Фото: Facebook/Danielle Smith
По-друге, відсутність виходу до моря ставить під сумнів економічну доцільність незалежності. Усі маршрути експорту енергоресурсів проходять через інші провінції або території. Без кооперації з Оттавою та іншими регіонами доступ Альберти до міжнародних ринків буде вкрай обмеженим.
По-третє, зміна адміністративного устрою Канади потребує згоди усіх зацікавлених сторін, зокрема корінних народів. Більшість із них мають давні, укладені з Монархією, договори, які не можуть бути змінені одностороннім рішенням провінції. Лідер племені Піікані Трой Кноултон чітко заявив: «Ці угоди були укладені з Монархією, тож Альберта не має повноважень їх змінювати чи скасовувати».
КАРНІ ЯК НОВИЙ ШАНС?
Утім, лідер лібералів Марк Карні – нове обличчя на федеральній політичній сцені, і це дає підстави для обережного оптимізму. На відміну від свого попередника, Карні народився в західній Канаді і тривалий час жив у Едмонтоні – столиці Альберти. Він відомий своєю здатністю до компромісів і прагматизмом.
Марк Карні/ Фото: Facebook/MarkJCarney2025
Одразу після перемоги Марк Карні заявив, що вважає зміцнення національної економіки своїм головним пріоритетом, і значні поклади нафти й інших ресурсів у західній Канаді мають стати важливим елементом цього економічного розвитку. Уже в перший день прем’єрства він ініціював скасування податку на викиди вуглецю – рішення, яке одностайно вітали в Альберті та Саскачевані.
Отже, Карні прагне зменшити регіональне напруження через діалог та економічні стимули. Чи буде цього достатньо – покаже час, але перші сигнали – позитивні.
КВЕБЕК: ПОПЕРЕДЖЕННЯ З МИНУЛОГО
Канада раніше вже мала справу із сепаратизмом. У 1980 та 1995 роках провінція Квебек двічі проводила референдуми про незалежність. Хоч обидва рази більшість голосувала проти, у 1995-му перевага лоялістів становила усього 1%. Обидва плебісцити кидали серйозний виклик єдності країни. Квебек має ширші автономні повноваження, ніж інші провінції, зокрема у сфері імміграції, мови та культури, але, попри технічну підготовленість до незалежності, квебекці вирішили залишитися у складі Канади.
Цікаво, що під час виборів 2021 року сепаратистський «Квебецький блок» здобув 32 мандати, тоді як 2025-го – лише 23. Причиною зміни настроїв стали погрози президента США Дональда Трампа про можливу анексію Канади. У такій ситуації навіть традиційно незалежницький Квебек обрав єдність.
ВПЛИВ НА УКРАЇНУ
З огляду на війну, яку веде Україна проти російської агресії, внутрішні чвари в далекій Канаді можуть здаватися не надто істотними. Та насправді стабільність ключових партнерів України – життєво важлива.
Канада є одним із найвідданіших союзників Києва. Вона надає військову, фінансову та гуманітарну допомогу, а також відіграє помітну роль на міжнародних майданчиках. Усі провідні партії країни підтримують Україну, незалежно від внутрішньої політичної конкуренції.
Але політична нестабільність, спричинена можливим референдумом в Альберті, може відволікти увагу та ресурси федерального уряду. Якщо боротьба за єдність країни стане головною темою канадської політики, міжнародна активність Оттави може зменшитися. Хоча прямої загрози канадській підтримці України наразі нема, не слід недооцінювати ризик зміщення фокусу уваги.
Варто також памʼятати, що Росія активно використовує прояви сепаратизму в демократичних країнах як елемент пропаганди та інструмент дестабілізації. Канадські експерти неодноразово попереджали про загрозу російської дезінформації, спрямованої на підрив довіри до державних інституцій та посилення внутрішніх протиріч. Попри те, що офіційного підтвердження втручання Росії у вибори 2025 року немає, загроза зберігається, і вона розглядається серйозно на рівні канадських спецслужб.
Тож навіть у Канаді з її сильними демократичними інститутами вбачають у Росії потенційну загрозу. Поширення наративів про «розпад Заходу» та «провал ліберальної моделі» на тлі обговорення сепаратизму в Альберті вже активно використовують російські пропагандистські медіа. Для них це – зручна можливість просувати меседжі про «кризу Заходу» і водночас дискредитувати союзників України.
Фото: The Canadian Press
ПЕРСПЕКТИВИ КАНАДСЬКОГО СЕПАРАТИЗМУ
Канада – одна з найстаріших і найстабільніших демократій світу. Вона неодноразово долала глибокі кризи: мовні, регіональні, економічні. Поточне загострення в Альберті – серйозний виклик, але не безпрецедентний.
Багато чого залежатиме від дій новообраного уряду Карні. Якщо йому вдасться налагодити конструктивний діалог із західними провінціями, то загроза сепаратизму, найімовірніше, згасне. Якщо ж ні, то Канада може опинитися на порозі однієї з найглибших внутрішніх криз у своїй сучасній історії.
А Україні залишається сподіватися, що здоровий глузд і політична зрілість, які нерідко рятували Канаду в минулому, візьмуть гору й цього разу.
Максим Наливайко, Оттава
Перше фото: The Canadian Press
