22 
Китай провів масштабні навчання своїх сил поблизу Тайваню, залучивши до них близько 20 бойових кораблів та авіаносець «Шаньдун»
Нещодавно новинними стрічками світових медіа прокотилася хвиля тривожних оцінок тайванських та американських чиновників, військових та експертів про значне посилення здатності армії Китаю завдати раптового удару по Тайваню і блискавично встановити контроль над островом.
Такі припущення й оцінки фахівців змушують пильніше придивитися до подій, що хоча й відбуваються за понад 8 тис. км від України, проте матимуть безпосередній вплив на життя українців.
ВОЗЗ’ЄДНАННЯ КИТАЮ ЯК НАРІЖНА МЕТА ОСТРОВА І МАТЕРИКА
Об’єднання Китаю в одну державу у складі всіх територій, на які поширювалась юрисдикція Пекіна до 1949 року, коли поряд із Республікою Китай (РК) з’явилась комуністична Китайська Народна Республіка (КНР), хвилює не лише чинну комуністичну владу КНР. Так само про возз’єднання Батьківщини мріяли втікачі від комуністів на Тайвань: представники РК і прихильники партії Гоміндан на чолі з генералісимусом Чан Кайші. Звісно, материк і острів по-різному бачили фінал їх імовірного возз’єднання.
Відтоді об’єднання Китаю залишається центральною метою політичної програми як Компартії Китаю на материку, так і Гоміндану на острові. З плином часу прагнення пекінської влади встановити контроль над Тайванем лише посилилось, а от на острові ситуація розвивалась інакше.
Зі зміною поколінь та особливо з приходом у тайванську політику людей, які народились і виросли на острові й не мають сентиментів стосовно Китаю-батьківщини, ідея об’єднання втратила популярність. Водночас переважна більшість жителів острова, попри потужну китайську пропаганду, не хочуть переходу під контроль Пекіна й уже навіть не вважають себе китайцями. Результати соцопитування Державного університету Чженчжі у Тайбеї в липні минулого року показали, що понад 60% мешканців острова вважають себе тайванцями, майже 33% назвались і тайванцями, і китайцями, і лише близько 3% чітко заявили, що вони китайці.
Натомість, пересічні китайці на материку не мають і тіні сумніву стосовно того, що Тайвань є бунтівною провінцією, яку раніше чи пізніше буде повернено до складу країни. У КНР упевнені, що жителі Тайваню прагнуть повернутись під владу Пекіна і лише невелика купка політиків Демократичної прогресивної партії (ДПП) Тайваню на чолі з чинним президентом Лай Чінте, яких у Пекіні звуть «сепаратистськими силами», домагаються проголошення незалежності острова. Дуже схожий сюжет – Москва з 2014 року послуговується нею ж придуманим наративом про тотальну любов українців до Росії і їх прагнення жити в одній країні з росіянами та невеликої групи так званих нацистів в українській владі, які нібито перешкоджають волі народу, щоб виправдовувати неспровоковану загарбницьку війну проти Української держави.
Проте, на відміну від путінського режиму, китайське керівництво діє без особливого поспіху, уважно аналізуючи на прикладі Росії наслідки, з якими може зіткнутися країна-порушник міжнародних угод. Сусідня недоімперія із 2014 року стала для Китаю випробувальним центром, а з 24 лютого 2022-го перетворилась на велетенський полігон площею понад 17 млн кв. км, на якому випробовуються зброя, горизонти безумства її правителя, експерименти над населенням і межі його готовності терпіти антигуманні причуди влади, а також функціонування економіки під санкціями і схеми та лазівки для їх обходу.
У Пекіні точно розуміють, що Росія та режим Путіна тримаються на плаву завдяки лише Піднебесній, а хто рятуватиме Китай, набагато глибше інтегрований у світову економіку, у разі такого санкційного й іншого тиску через вторгнення на Тайвань? Росія неспроможна підтримувати навіть себе саму, а другого такого Китаю у світі нема. Жодні африканські, латиноамериканські чи інші численні партнери Пекіна з Глобального Півдня не допоможуть через мізерність їх економічних можливостей порівняно з Китаєм.
Фото: Deaan Vivier
Тому Сі Цзіньпін і його команда не поспішають із вирішенням тайванського питання, накопичують сили, вивчають досвід існування режимів-ізгоїв Путіна, Кім Чен Ина та іранських аятол і ретельно планують операцію проти Тайваню. Стосовно останнього після російського вторгнення в Україну уже ні в кого у світі нема жодного сумніву, питання лише в тому, коли Китай вирішить починати.
МОДЕРНІЗАЦІЯ АРМІЇ З ПРИЦІЛОМ НА ТАЙВАНЬ
У 2015 році в Піднебесній стартувала масштабна реформа Народно-визвольної армії Китаю (НВАК), що триває досі й має на меті її перетворення на сучасні збройні сили з оптимізованою структурою та високотехнологічною зброєю, оснащеними новітніми системами управління і контролю ситуації на полі бою. У Пекіні в результаті реформи прагнуть створити збройні сили, здатні успішно конкурувати з військом головного суперника Китаю – Сполучених Штатів.
У рамках цієї реформи вже проведено масштабну реструктуризацію командування армії: чотири центральні департаменти в її керівництві (штаб, політичний, матеріально-технічного забезпечення та озброєння) реорганізовані в 15 агентств, підпорядковані Центральній військовій комісії (ЦВК), найвищому органу управління всіма збройними формуваннями КНР. Сім військових округів об’єднано в п’ять оперативних командувань (ОК), чисельність НВАК скорочено на 300 тис. осіб до 2 млн, хоча й із такою кількістю вона все ще є найбільшою у світі, а на найвищі керівні щаблі призначено абсолютно лояльних партійно-державному керівництву країни й особисто Сі генералів та офіцерів.
Наразі у структурі НВАК створено і функціонують ракетні сили та сили стратегічної підтримки, відповідальні за кібервійну, операції в космосі і РЕБ. Та найбільшим досягненням реформи стало переозброєння всіх видів збройних сил сучасними системами зброї, зокрема високоточними ракетами, комплексами, бойовими літаками, кораблями й підводними човнами. Сьогодні Китай може похвалитися найбільшою кількістю кораблів, яких у складі ВМС і Берегової охорони налічується більш ніж 1000 одиниць, тоді як ВМС США мають у своєму складі близько 370 кораблів на бойовому чергуванні та в резерві.
Хоча китайські кораблі поки що поступаються американським аналогам, проте всі вони, як і решта нових видів озброєння НВАК, від першого креслення й до випуску готового зразка розроблені і створені в Китаї і в ході навчань демонструють доволі високі бойові якості. До того ж у кожну нову одиницю зброї китайські інженери інтегрують найсучасніші технологічні рішення, зосібна китайські технології генеративного штучного інтелекту, постійно вдосконалюючи їх бойові характеристики.
Найновішими розробками китайського ВПК першими оснащуються війська Східного ОК, у зоні відповідальності якого перебувають Тайвань і протока між материком та островом. Тому сьогодні напроти Тайваню з китайського боку розгорнуто найбоєздатніші частини НВАК, озброєні далекобійними ракетно-артилерійськими системами, бойовою авіацією і ВМС, здатними спільно завдати потужного масованого удару по будь-якому району острова.
Паралельно китайські військові стратеги внесли зміни у доктрини та плани використання національних збройних сил. Після проголошення КНР у 1949 році перед НВАК ставились суто оборонні завдання: захист країни від спроб вторгнення ззовні. Відповідно усі стратегії застосування армії передбачали ведення оборонних дій по периметру кордонів на суходолі та в прилеглих морських районах.
Але ж так Тайвань не повернути, для цього потрібна масштабна наступальна десантна операція із залученням усіх видів і родів військ, що потребує тривалої підготовки. Йдеться не лише про новітнє озброєння, а й про управління різними бойовими угрупованнями та організацію ефективної взаємодії між ВПС, ВМС, ракетними й артилерійськими частинами, десантом тощо.
Саме таку взаємодію між різними військовими формуваннями НВАК щодня відпрацьовує останніми роками поблизу Тайваню, надсилаючи до острова то кілька літаків і кораблів, то проводячи неоголошені масштабні навчання із сотнями одиниць бойової техніки.
ТРИВОЖНІ ОЧІКУВАННЯ 2027 РОКУ
Як ішлося вище, серед жителів КНР прагнення об’єднати батьківщину лише посилюється. Авторові цього тексту не один раз доводилося бачити, як пересічні китайці, далекі від влади і Компартії та які підтримують Україну, різко змінювались на обличчі й переходили на підвищений тон, коли мова заходить про можливість / неможливість Тайваню жити окремим від Китаю життям.
Радикалізація громадської думки в КНР у тайванському питанні відбувається під впливом націоналістичної риторики партійно-державного керівництва КНР, яке не допускає жодних варіантів існування острова окремо від материка. Про неминучість «возз’єднання» Тайваню у китайській владі постійно говорять на всіх рівнях: від лідера країни Сі Цзіньпіна до речників усіх урядових відомств, зокрема МЗС та канцелярії Держради у справах Тайваню.
Поки що Пекін віддає перевагу м’якій силі й намагається впливати на тайванців та обрану ними владу острова гібридними засобами – це прокитайська пропаганда, підкуп посадових осіб органів влади різних рівнів та лідерів думок, преференції для тайванського бізнесу на материку, стипендії молодим тайванцям на навчання в китайських вишах, а також ініціювання різних форматів взаємодії окремих категорій і верств жителів острова і материка, як-от симпозіуми вчителів, конференції лікарів, молодіжні зібрання на материку тощо. У ході таких горизонтальних комунікацій тайванських представників переконують у перевагах життя у КНР, намагаючись забезпечити їх симпатії до комуністичної системи Китаю.
Водночас Пекін посилює тиск і спроби залякування тайванців, щодня надсилаючи до острова бойові кораблі й літаки, які під приводом патрулювань маневрують поблизу острова, змушуючи його жителів із тривогою дивитися на небо й шукати очима вказівники до укриттів та бомбосховищ. Такими діями китайська влада транслює місцевим простий меседж – погоджуйтеся мирно прийняти владу Пекіна над островом і будете жити заможно, як на материку. Якщо ж пручатиметеся, нам увірветься терпець – і червоний прапор КНР над Тайбеєм установлять десантники НВАК.
На материку визначили й орієнтовний дедлайн, до якого тайванці мають зробити «правильний» вибір: 2027 рік. Уперше про нього сказав Сі Цзіньпін ще в 2019-му й відтоді на зустрічах із військовими наголошує, що до 2027 року вони мають бути готові вирішити тайванське питання силою.
Чому саме 2027-й названий рубіжним? Бо того року НВАК відзначатиме сторіччя свого утворення, – дата, на яку орієнтується і завершення військової реформи, щоб у друге сторіччя свого існування армія Китаю увійшла абсолютно новою, сучасною, високомобільною силою з бойовим потенціалом, щонайменше зіставним із американським. Питання про те, з якою метою використовуватиметься така військова потуга: для оборони чи забезпечення агресивної експансії, є відкритим.
Водночас сьогодні однозначно стверджувати, що одразу ж у 2027 році Пекін планує задати удару по Тайваню і спробувати встановити над ним контроль, видається перебільшенням. Так, наказ армії бути готовою до силового «возз’єднання» Тайваню з материком ще чинний, проте ніхто не знає реальних планів лідерів Китаю. Мабуть, мати готову діяти проти Тайваню армію – це як прийти на переговори зі зарядженим револьвером, покласти його на столі перед іншою стороною і запропонувати розпочати розмову.
Це важіль для тиску й вимог поступок, проте все ж не те саме, що ракети і дрони, які влітають у вікна квартир житлових будинків. Тож 2027 рік залишається важливим рубежем, але поки що не означає невідворотної катастрофи для Тайваню. До того ж на острові також готуються його оборонці, удосконалюють свої навички і стратегії відбиття нападу, модернізують озброєння та ретельно вивчають досвід України у протистоянні переважальному за всіма параметрами ворогу.
Єдиний сценарій, коли Китай стовідсотково оголосить війну Тайваню, пов’язаний зі спробою проголошення островом незалежності. Тобто, якщо тайванська влада ухвалить декларацію про суверенітет чи якось інакше зробить крок до незалежності, Китай автоматично розпочинає військову операцію для захисту територіальної цілісності країни. Таке положення прописано в законодавстві КНР.
Однак такий крок стане самовбивчим для Тайваню, оскільки тоді війну спровокують Тайбей і Сполучені Штати, які обіцяють підтримати тайванців у разі агресії Китаю. Без спроби Тайваню проголосити незалежність ситуація у Тайванській протоці може зберігатись такою, як тепер, із періодичними сплесками військової активності Китаю навколо Тайваню, невизначено довго.
НАВЧАННЯ НВАК ЯК РЕПЕТИЦІЯ НАПАДУ
Насправді ж китайська армія вже здатна атакувати острів у будь-який час, не чекаючи 2027 року. Тайванські й американські військові аналітики одностайно стверджують, що вже зараз НВАК має достатньо ударного потенціалу й демонструє високий рівень керування різними силами під час операцій на тайванському напрямку.
Прикриттям реальної бойової операції може стати будь-яке рутинне патрулювання чи навчання НВАК поблизу Тайваню, до яких інколи залучаються десятки одиниць бойової авіації, кораблів ВМС та інших сил. У ході таких патрулювань і навчань сили НВАК тренують загалом невеликий набір дій: блокування підходів до Тайваню з моря та повітря, нанесення ракетно-бомбових ударів по військових та інших критично важливих об’єктах, висадку десанту на Тайвань і контрольовані ним кілька сусідніх островів зі встановленням контролю над ними. Причому китайські військові зовсім не намагаються приховати своїх намірів, а навпаки, діють максимально демонстративно, щоб кожен мешканець острова розумів їх мету.
Уперше НВАК на повну силу продемонструвала високий рівень бойової готовності у серпні 2022 року, коли у відповідь на візит до Тайваню тодішньої спікерки Палати представників конгресу США Ненсі Пелосі провела навколо острова кількаденні маневри із залученням ВМС, ВПС та ракетних військ. Тоді в ході бойових стрільб китайські ракети літали над островом у різних напрямках, бойова авіація і кораблі блокували підходи до портів острова, імітували атаки по цілях на його території та висадку десанту. Навчання такого масштабу й інтенсивності в майбутньому цілком може перерости в реальний напад.
У квітні цього року Китай провів ще масштабніші навчання своїх сил поблизу Тайваню, залучивши до них близько 20 бойових кораблів та чи не вперше на повну силу авіаносець «Шаньдун». Їх сценарій, окрім уже звичних облоги острова з усіх сторін, імітації ракетних ударів та висадки десанту, містив додатковий елемент блокування авіаносцем протоки Баші – важливого морського шляху, що відокремлює Тайвань від Філіппін. Тоді пілоти авіаносця тренувались у виконанні польотів у різний час доби та перешкоджанні підходу до Тайваню кораблів і авіації ВМС США із військових баз на Філіппінах чи з Тихого океану.
Ще однією особливістю останніх маневрів НВАК поблизу Тайваню стало залучення до них кораблів берегової охорони та морської поліції, які традиційно виконують завдання поблизу узбережжя Китаю з протидії різним порушенням: від незаконного вилову риби до контрабанди. Це спроба китайської сторони надати вигляд законності своєму тискові на Тайвань, оскільки, за чинними міжнародними угодами й конвенціями, військові кораблі не мають права зупиняти й доглядати цивільні судна в мирний час, залучаються правоохоронні органи, що мають відповідні повноваження.
Наприклад, минулого тижня упродовж двох днів 27 і 28 травня, як повідомляє оборонне відомство Тайваню в мережі Х, китайські військові направляли до Тайваню більш ніж 30 бойових літаків та 10 суден ВМС, а також кораблі берегової охорони та морської поліції, які під час патрулювання тренувалися взаємодіяти в навчальних сценаріях атаки на Тайвань. Такі спільні тренування ВПС і ВМС НВАК відбуваються за участі більшої чи меншої кількості бойової техніки майже щодня.
Так само майже щоденно авіація армії Китаю, зокрема найновіші її багатоцільові винищувачі J-16 і літаки раннього радіолокаційного виявлення та управління KJ-500, перетинають серединну лінію Тайванської протоки, що вважається неофіційним кордоном між материком та островом, і з різних напрямків входять до зони ідентифікації ППО Тайваню. Хоча під час цього вторгнень у повітряний простір острова не трапляється, певні повітряні судна наближаються небезпечно близько до столиці та ключових міст Тайваню, інколи на відстань до 70 км.
Тож ризики для Тайваню зберігаються і Китай робить все, щоб вони стали ще рельєфнішими і зловіснішими. Проте поки що Пекін віддає перевагу тактиці «удушення» острова дипломатичними, економічними та іншими інструментами умовної «м’якої сили».
Одним із найважливіших чинників під час ухвалення китайським керівництвом рішення про вторгнення чи не вторгнення на Тайвань, без сумніву, стане результат російсько-української війни – перемога країни-агресорки й уникнення її правителями відповідальності може підштовхнути лідерів Китаю до застосування сили, і навпаки, програш та справедливе покарання російських військових злочинців стримає їхніх китайських партнерів від фатального кроку. А такі блискучі операції українських захисників, як остання: зі знищення стратегічних бомбардувальників на аеродромах далеко в глибині Росії, лише додаватимуть потенційним агресорам у всьому світі роздумів про високу вартість розв’язаної ними війни, а їхнім сусідам – упевненості в тому, що й дуже великого противника можна успішно бити. Он і Біблія вчить, що велетня не варто боятися, головне – уцілити в його найуразливіше місце, як зробив маленький відважний Давид, здолавши Голіафа.
Володимир Сидоренко, Пекін
Перше фото: Xinhua
