9 Вчені розгадали помилково інтерпретований фрагмент середньовічної проповіді, що прояснює згадку у «Кентерберійських оповіданнях» і демонструє використання «мемів» у проповідницькому дискурсі XII століття.
Виправлені помилки – від ельфів до вовків
Понад століття дослідники літератури плуталися в загадковому фрагменті «Казки про купця» Джеффрі Чосера, де згадується казковий човен Вейда. У 1896 році вчені випадково знайшли проповідь Humiliamini, що містила частину втраченої Пісні про Вейда — легенди, популярної в Середньовіччі. Проблема полягала в фрагменті, який, згідно з тодішнім перекладом, звучав як «деякі з них — ельфи…» — фраза, яка не вписувалась у лицарську традицію.
Після нового граматичного аналізу, дослідники Джеймс Вейд і Себ Фальк довели, що йдеться про орфографічні помилки, спричинені плутаниною між літерами «y» та «w». «Заміна ельфів на вовків має величезне значення», — пояснює Фальк. Рядки насправді описують: «деякі з них — вовки, а деякі — гадюки…», що повертає текст до теми людських вад, а не фантастичних істот.
Втрачене джерело і середньовічна культура
У своїй автентичній версії «Пісня про Вейда» змальовує типову лицарську історію, без участі гігантів чи магічних створінь. Головний герой залицяється до Белли, бореться з ворогами, а його батько — не велетень, а звичайний персонаж епосу. Вейд і Фальк вважають, що автором фрагменту є Олександр Неккам, видатний богослов і письменник XII століття. Він використовував популярні образи для морального повчання.
«Ця проповідь — урок смирення, завуальований під лицарський роман», — наголошує Вейд. Образи вовків символізують владних і жорстоких людей, гадюки — брехунів, а змії — лицемірів. Це посилює моральний заклик проповіді: загроза — не зовнішня, а всередині людини.
Проповідь як інструмент масової комунікації
Унікальним є спосіб, у який Неккам подає зміст. Дослідники описують це як використання середньовічних “мемів” — знайомих культурних елементів для ефективного комунікаційного впливу. «Перед нами приклад раннього використання поп-культури в релігійному дискурсі», — зауважує Фальк.
У цьому контексті згадка Вейда у «Кентерберійських оповіданнях» стає глибшим алюзійним кодом: Чосер відсилає не лише до втраченої легенди, а й до моральної проповіді, відомої аудиторії його часу. Така реконструкція знімає суперечності між побутовою темою лицарства та релігійною критикою, яка звучить у промові.
Новий погляд на стару загадку
Це відкриття має значення не лише для літературознавців, а й для істориків культури та богословів. Проповідь Неккама — унікальний приклад адаптації популярної оповідної традиції до духовного вчення. «Вона попереджає, що саме ми, люди, становимо найбільшу загрозу, а не монстри», — підсумовує Вейд.
Розгадка цього фрагмента демонструє, як граматичні нюанси і культурний контекст можуть змінити тлумачення середньовічного тексту, повертаючи йому первісну логіку й значення.
