9 
Пекін планує присутність у Західній півкулі на тривалу перспективу, проте у Вашингтона є власне бачення «своєї» половини планети
США розглядають сусідні Латинську Америку і Карибський басейн (ЛАК) як свій «задвірок», свою територію в контексті економічного та політичного впливу, і чинна адміністрація у Вашингтоні чітко демонструє, хто тут господар. Силові операції справді можуть бути єдиним способом захистити Штати від злочинності й наркотиків із ЛАК, якщо інші заходи не дають результату, як це було у Венесуелі.
Проте сьогодні цей регіон дуже відрізняється від того, яким він був усередині 19-го століття, коли тодішній президент США Джеймс Монро проголосив концепцію поділу світу, що отримала назву «доктрина Монро» і якою Західна півкуля оголошувалася зоною впливу США. Сьогодні в ЛАК є ще одна велика сила, яка вважає себе рівною Америці – Китай. Тому коли США вдаються до звичних для місцевих силових акцій, інтереси Вашингтона і Пекіна входять у конфлікт, і постає питання, а чи буде Китай кидати виклик Штатам у їх вотчині?
Фото: Spokesperson of MFA China
«НЕПОМІТНЕ ПІДНЕСЕННЯ» В ТИЛУ У США
Китай за нинішнього лідера Сі Цзіньпіна активно розширює свою присутність у світі загалом, а не лише в Латинській Америці та на Карибах. Цілі поставлені були його попередниками на партійно-державних постах, і суть їх відтоді залишається незмінною – це забезпечення країни стратегічно важливими природними ресурсами, освоєння зарубіжних ринків, зміцнення позицій китайських компаній у ключових галузях промисловості провідних країн світу.
Політична мотивація саме щодо ЛАК сформувалась у 2004 році під час візиту попередника Сі голови КНР Ху Цзіньтао на чилійський саміт АТЕС та відвідин Бразилії, Аргентини, Куби й кількох інших країн. Результатом поїздки стало оголошення про системний інтерес Китаю до Південної Америки під гаслом «спільного розвитку та співпраці».
З кожним новим візитом стратегічні пріоритети Піднебесної у регіоні набували додаткових обрисів, і вже на початку 2010-х стало зрозуміло, що окрім нафти й сировини, бажання розвивати торгівлю та інвестиції Пекін хотів би плавно пришвидшити своє «мирне піднесення» в тилу у США.
Тоді олії у вогонь підлила заява на той час заступника голови КНР Сі Цзіньпіна, зроблена, коли він був із візитом у Мексиці у 2009 році. Він сказав: «Деякі добре відгодовані нудьгуючі іноземці не знаходять нічого кращого, як тикати пальцем у нашу країну. По-перше, Китай не експортує революцію, по-друге, Китай не експортує голод і злидні, і, по-третє, Китай не завдає вам головного болю. Хіба цього мало?»
Майбутній китайський лідер не називав персонально, по країнах, «ситих іноземців», але саме місце – сусідня зі США Мексика – дозволяло домислювати сказане. Емоції Сі не сподобались у Вашингтоні та Брюсселі і, навпаки, викликали бурхливе захоплення у лівих правлячих еліт та більшої частини населення ЛАК. Багато політиків і пересічних громадян Куби, Венесуели та інших країн почали казати, що скоро тут з’явиться сила, яка провчить самовпевнену Америку.
Зараз важко точно сказати, був мексиканський жест Сі навмисним кроком чи емоційним експромтом, хоча враховуючи традиції дипломатії Піднебесної, видається, що заява таки була заздалегідь підготовлена. Та вже за п’ять років, у 2014-му, як верховний лідер Китаю Сі відвідав Бразилію для участі в саміті БРІКС, здійснив державні візити до деяких країн регіону та, головне, провів першу зустріч між главами Китаю та країн ЛАК, на якій було оголошено про створення Форуму Китай-СЕЛАК (Спільнота країн Латинської Америки та Карибського басейну) – інституційної основи для просування двосторонньої співпраці в наступні роки. Багато в чому завдяки саме цьому форуму китайська присутність поширилась на весь південноамериканський континент.
Успіхам Піднебесної сприяла ідеологічна близькість із місцевими лівацькими елітами. Регіон ЛАК завжди був не лише цінною коморою мінеральної сировини, а й континентом революційних ідей та геополітичного протистояння. На хвилі популярності соціалістичних рухів у 60-х – 70-х роках минулого століття в низці країн регіону до влади прийшли симпатики саме китайської версії соціалізму Мао Цзедуна, маоїзму.
Проте Пекін і тоді, і зараз розглядає ЛАК виключно з прагматичних позицій, незалежно від лівих чи правих настроїв у будь-якій країні. Китайське керівництво неофіційно виділяє у регіоні три пріоритетні групи держав: перша – «стратегічні партнери» (Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела); друга – «партнери» (Чилі, Перу, Куба); третя – «дружні країни-партнери» (решта держав). В основі такої «розбивки» лежать комерційні, а не ідеологічні чинники.
Політична ситуація, що склалась у ЛАК, цілком влаштовує Китай, і його лідери не мають ніякого інтересу кидати тут виклик США. Тому, вочевидь, усі спроби Уго Чавеса, попередника Мадуро і творця нинішнього режиму у Венесуелі, переконати китайське керівництво активніше використовувати антиамериканський потенціал його країни, а також Болівії, Еквадору та інших зазнали краху.
Якщо латиноамериканські ліві зациклені на боротьбі з імперіалізмом і не зважають на зубожіння свого населення, китайські комуністи мислять значно прагматичніше і на перше місце ставлять розвиток економіки та підвищення добробуту жителів Китаю. Конфлікт зі США матиме близькі до катастрофічних наслідки для пересічних китайців, тож він, принаймні зараз, не потрібен, тим більше через якусь утопічну маячню про імперіалізм.
Фото: Spokesperson of MFA China
ЕКОНОМІЧНА ЕКСПАНСІЯ КИТАЮ
Натомість Пекін продовжує щедро обдаровувати своїх друзів і партнерів у ЛАК пільговими кредитами та інвестиціями в інфраструктурні й інші проєкти. Найповніше масштаб участі Китаю у регіоні проявився у травні минулого року на міністерській зустрічі форуму Китай-СЕЛАК у Пекіні, участь в якій взяли усі 33 латиноамериканські держави. До тієї зустрічі вперше доєдналися лідери Китаю Сі Цзіньпін, Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сілва, Колумбії Густаво Петро та Чилі Габріель Боріч.
Сьогодні можна констатувати, що співробітництво з ЛАК залишається одним із пріоритетів Китаю, про що, зокрема, свідчить статистика Головного митного управління КНР. Так, минулого року товарообіг між Китаєм і регіоном сягнув рекордних $549 мільярдів (у 2024 році було $518,4 млрд, у 2023-му – $450 млрд).
Інвестиційна й кредитна складові взаємодії інтегровані в глобальну китайську ініціативу «Один пояс, один шлях» (ОПОШ), учасниками якої є 23 із 33 держав ЛАК. За даними китайської сторони, в рамках ОПОШ у регіоні реалізовано більше 270 інфраструктурних проєктів і створено понад 1 млн робочих місць. Розмір прямих китайських інвестицій в економіки регіону наближається до $620 млрд.
Найбільшим партнером Китаю в ЛАК є Бразилія. Хоча товарообіг із цією країною минулого року залишився на рівні 2024-го, $188 млрд, проте завдяки минулорічному інвестпакету Пекіна на понад $5 млрд динамічно розвиваються проєкти в сільському господарстві, енергетиці та промисловості. І це попри те, що Бразилія досі не приєдналась до ОПОШ, аби мати добрі відносини зі США.
Сьогодні китайські підрядники будують у Бразилії ряд транспортних коридорів, які мають забезпечити розвиток країни та збільшити експорт місцевого продовольства до Китаю. Йдеться про проєкти залізниць із аграрних регіонів до узбережжя Атлантичного океану Айсаландія-порт Баркарена, Південно-Східне залізничне кільце і Центрально-Східний коридор, а також залізницю, яка з’єднає побудований за китайські кошти мегапорт Чанкай на тихоокеанському узбережжі Перу із аграрним регіоном у центральній Бразилії.
Китай істотно наростив вплив і в сусідній із Бразилією Колумбії, фактично витіснивши з цієї країни присутність США. Ключові інфраструктурні проєкти тут також належать компаніям із КНР, зокрема це будівництво метрополітену в столичному місті Богота і великого транспортного коридору із 62-ма мостами та 12-ма тунелями, який з’єднає друге за розміром місто Колумбії і її найбільший промисловий центр Медельїн на півночі із портом у затоці Ураба Карибського моря. У колумбійському гірничому видобутку китайські компанії теж зайняли лідируючі позиції. Наприклад, велика китайська видобувна компанія Zijing Mining Group контролює найбільшу в Колумбії золоту копальню Buriticá, видобуток на якій становить понад 8,3 млн т дорогоцінного металу на рік.
Далі по західному узбережжю материка знаходиться ще один важливий партнер Китаю, Перу, де, як згадувалося вище, Китай побудував і запустив свій перший глибоководний порт у Південній Америці Чанкай. Цей порт дозволяє скоротити морський шлях із Китаю до Перу майже вдвічі, з 40 до 23 днів, і стане головним хабом постачання китайських товарів на континент та імпорту ресурсів до Китаю.
Далі на південь – Чилі, перша латиноамериканська країна, яка підписала угоду про вільну торгівлю з КНР ще у 2005 році. За підсумками 2025-го, товарообіг між двома країнами сягнув $65 млрд і щороку динамічно зростає на близько 11%. Важливість Чилі обумовлена тим, що вона є найбільшим у світі виробником міді, 51,3% експорту якої іде до Китаю. Крім міді, Пекін цікавить чилійський літій, і уряд КНР активно підштовхує свої компанії, зокрема виробника електромобілів BYD і металургійного гіганта Tsingnshan Holding Group інвестувати сотні мільйонів доларів у будівництво в Чилі заводів із виробництва літієвих катодів.
Фото: Official White House Photo by Daniel Torok
ЗІТКНЕННЯ ІНТЕРЕСІВ КИТАЮ І США
Масштабні проєкти Китаю у згаданих вище країнах викликають занепокоєння у Сполучених Штатів, утім, не надто велике. Зовсім інша справа, коли Пекін намагається взяти під контроль стратегічні активи ЛАК, і це вже призводить до конфлікту інтересів із Вашингтоном.
Першим зіткненням стала суперечка навколо Панамського каналу, де компанії з Китаю непомітно й без зайвого розголосу прибрали до рук критичну портову інфраструктуру і наблизились до контролю над життєво важливим для світової торгівлі водним шляхом. Нова адміністрація Трампа зі старту своєї роботи створила такий жорсткий тиск на панамську владу, що та переконала китайців продати свої активи в Панамському каналі американцям, а також вирішила вивести країну з китайської ініціативи ОПОШ.
Вдруге інтереси першої та другої економік світу зіткнулись у Венесуелі, яка володіє найбільшими у світі запасами нафти. Саме доступ до енергоресурсу і готовність Каракаса розплачуватися нафтою стали аргументами для надання Китаєм багатомільярдних позик уряду Чавеса, а потім його наступнику Мадуро.
Втручання США і вивезення президента та його дружини заскочили очільників Китаю зненацька. Тому свою відповідь на події у дружній країні вони сформували лише пізно ввечері 3 січня, коли вже більшість країн висловилися й переважно розкритикували дії Вашингтона.
«Китай глибоко шокований і рішуче засуджує відверте застосування сили Сполученими Штатами проти суверенної держави та їхні дії проти її президента», – з такою заявою виступило МЗС КНР.
Пекін назвав дії американської сторони порушенням міжнародного права, зазіханням на суверенітет Венесуели та загрозою миру і безпеці в ЛАК. Наступного дня речник МЗС КНР Лінь Цзянь на брифінгу запевнив, що попри посилення тиску США в регіоні Китай не має наміру переглядати свою політику щодо Латинської Америки і надалі залишатиметься другом та партнером місцевих країн.
Коли ж Трамп оголосив наміри США контролювати експорт венесуельської нафти, в Пекіні заявили, що Венесуела є суверенною незалежною державою і має право самостійно обирати торгових партнерів. Занепокоєння очільників Піднебесної зрозуміти можна, адже Китай із 2000 року, за різними даними, вклав у цю країну більш як 100 мільярдів доларів у вигляді інвестицій у нафтовидобуток та кредитів.
При цьому позики китайські партнери надавали традиційно під гарантії венесуельського уряду, тож розрахунку по них Каракасу не уникнути. Проте можливості Венесуели розраховуватися з китайськими кредиторами грошима дуже обмежені, тому значну частину боргів гасять натуральною продукцією, нафтою, яку китайські компанії імпортують фактично безоплатно. Така схема влаштовує і Каракас, і Пекін.
Фото: Official White House Photo by Daniel Torok
ЧИ БУДЕ КИТАЙ КИДАТИ ВИКЛИК США?
Китайські керманичі, враховуючи вкладені десятки мільярдів доларів, звісно ж, незадоволені брутальним хазяйнуванням американців у Венесуелі, погрозами Трампа урядам Куби, Колумбії та деяких інших країн ЛАК. Проте очікувати від них якихось дій для захисту як власних інтересів, так і союзників не варто.
Пекін відбуватиметься заявами на підтримку своїх постраждалих від дій США партнерів, але буде спостерігати та вичікувати. До такого висновку підштовхують і коментарі китайських дипломатів, і публічні оцінки місцевих експертів та політиків.
Наприклад, після операції американського спецназу в Каракасі на кожному брифінгу в МЗС у речниці відомства Мао Нін по кілька разів перепитували, чи збирається Китай і як саме відстоювати себе і друзів у ЛАК. Проте відповіді жодного разу не прозвучало.
Це дуже нагадує ставлення Пекіна до російської війни проти України – заяви про комунікацію з усіма сторонами, «конструктивну» роль, заклики до діалогу та повна пасивність і небажання докладати зусиль для реальної зупинки російського агресора. Відмінність лише в тому, що у випадку силових акцій проти дружніх режимів (Венесуела, Куба, Іран) китайська сторона додає заяви про підтримку «своїх» і засудження тиску на них, а коли агресії піддаються не союзники, як-от Україна чи Ізраїль, таких заяв нема.
Проте йдеться, знову ж таки, про заяви, а не дії. Єдине, що, певно, може змусити Китай до практичних кроків, – це загроза його економічним інтересам у ЛАК, загроза втрати багатомільярдних інвестицій і кредитів унаслідок акцій США. Та наразі, як можна бачити, американці намагаються не чіпати китайські активи і запобігти значній шкоді для компаній із КНР, аби не провокувати Пекін.
У будь-якому випадку, в Латинській Америці та Карибському басейні на Китай чекають нові часи, коли близькі режими ослабнуть або й зовсім зникнуть, а їх наступники будуть тяжіти до США. Однак Пекін, як і під час минулорічного загострення тарифного протистояння з Вашингтоном, не демонструє страху чи наміру відступати. Навпаки, на тлі тарифів Трампа, які зачепили й економіки країн ЛАК, намагається використати це як вікно можливостей і зміцнити свій вплив у «американській» половині планети.
Володимир Сидоренко, Пекін
Перше фото: Spokesperson of MFA China
