7 Нове геофізичне дослідження пояснює, як підземна структура під Мармуровим морем може визначати майбутні сильні землетруси поблизу Стамбула.
Туреччина розташована в зоні взаємодії кількох тектонічних плит, зокрема Євразійської плити та Анатолійської плити. Така конфігурація спричинила формування Північно-Анатолійського розлому, уздовж якого неодноразово відбувалися руйнівні землетруси. Найвідомішим став Ерзінджанський землетрус 1939 року, що забрав понад 30 тисяч життів.
Сьогодні найбільше занепокоєння викликає ділянка розлому під Мармуровим морем, яка не вивільняла напругу понад 250 років. Саме тут міжнародна група вчених створила першу тривимірну модель питомого електричного опору земної кори. Результати опубліковані в журналі Geology і дають нове бачення механіки розломів.
Модель побудована на основі магнітотелуричного методу, який фіксує природні варіації електромагнітних полів Землі. За допомогою «3D-інверсії» вчені реконструювали структуру кори на глибину десятків кілометрів. «Резистивні аномалії відображають області накопичення напружень», — зазначає Ясуо Огава. Низький опір вказує на наявність рідин і слабших зон, тоді як високий опір відповідає міцним, заблокованим ділянкам.
Аналіз показав, що потенційні осередки землетрусів можуть формуватися на межах між слабкими та жорсткими зонами. «Наші результати можна використовувати для оцінки місця та масштабу майбутніх землетрусів», — підкреслює Огава. Це особливо важливо для регіону Стамбула, де проживають мільйони людей.
Отримані дані підсилюють наукові основи прогнозування землетрусів і можуть стати ключовими для зменшення ризиків стихійних лих. Вони демонструють, що глибокі фізичні властивості кори є вирішальними для розуміння майбутніх сейсмічних загроз.
